Кабінет міністрів України схвалив і вніс до Верховної Ради законопроект, який регулює ввезення в країну книг з Росії. Відповідне рішення було прийнято на засіданні уряду в цей четвер — 8 вересня 2016 року.

Як заявив на засіданні голова Держкомтелерадіо України Олег Наливайко, мета законопроекту — обмежити доступ на український ринок друкованої продукції «антиукраїнського змісту». За його словами, пропонується заборонити в книгах пропаганду комунізму, заклики до повалення влади і до порушення територіальної цілісності. Після прийняття закону Держкомтелерадіо розглядатиме книги з «країни-агресора» і протягом 10 днів видаватиме дозвіл на їх поширення.

Своє чергою, віце-прем’єр В’ячеслав Кириленко зауважив, що на«Книжковому Арсеналі» абсолютно легально поширювалися книги Олександра Дугіна з антиукраїнським змістом.

http://socportal.info/2016/09/10/ukrayina-fil-truvatime-vvezennya-propagandists-koyi-literaturi-z-rosiyi.html

Знову замість того, щоб створювати умови для:

насичення ринку українськими інтелектуальними продуктами,

насичення україномовного комунікативного простору конструктивними та життєдайними, життєстверджуючими смислами,

створення умов для розвитку української медіаіндустрії,

розвитку диференційованих наративів залежно від соціальних медіа та таргетованих аудиторій;

фінансування галузевих академій наук, з метою виховання української еліти,

видання українських книжок,

продукування української інтелектуальної розумної (smart) кінопродукції,

— пан Кириленко » і іже з ним» тільки то і вміє, що одвічно забороняти.

Але сила держави не в тому, щоб лишень забороняти, а й передовсім у тому, щоб розлогий шлях націодержавотворення, шлях власного розвою будувати через формування ефективного механізму реалізації творчого потенціалу українства.

Сила держави не в силі заборонювальних норм, а в ефективності заохочувальних.

Це і є розумна сила.

Постійно обертаючись у болоті застою, окремі керівники продовжують продукувати парадокси. Один з ключових: замість формування нової культурної та світоглядної парадигми нас прагнуть увергнути до кластерної фрагментарності, в якій деструктивізм: заборона, покарання, відповідальність, люстрація, очищення, агресія, відплата тощо возведені в ранг національної ідеї.

Порушено цілісність світогляду, порушено культурну матрицю українства. Натомість нічого не робиться, щоб продукувати власне.

Скільки у нас українських серіалів вийшло за 2,5 роки після Майдану, скільки мультфільмів, скільки наукових досліджень були впроваджені в лоні державного управління?

Сучасна манкуртізація розумного українства дедалі більше набирає обертів, причому не завжди вона стає наслідком дії зовнішніх чинників.

Напевно, замало книжок читає Кириленко, напевно дуже не любить тих, хто їх пише.

Дружина з плагіатом піймана, а він і досі на посаді….

Напевно, сьогодні для влади краще, щоб ніхто не вмів: думати, читати, продукувати власні думки, породжувати нові смисли, розширювати горизонти пізнання, володіти стратегічним мисленням і прогнозуванням.

Це ж нормально: сидітиме комісія і визначатиме: кому і що читати…

НЕШАНОВАНІ МНОЮ, палачі інтелекту:

невже Ви думаєте, що якісь заборони зможуть примусити людей відмовитись думати, усвідомлювати власні надії, острахи, натхнення та образи?

Забороняти книжки — це остання справа, це слабкість, ознака відсутності валсної сили щодо продукування більш сильних наративів, меседжів, текстів та дискурсів.

У всі часи можна були купити книжки «Поваренная книга анархиста», «ФСБ взрывает Россию», «Mein Kampf».

Адже кожний для себе вирішує, в яку культурологічну парадигму себе поміщувати, читати Дугіна чи Липинського або Донцова, Мішеля Фуко або Кісінджера чи Бжезинського, Суркова або Почепцова, Бабуріна або Ложкіна…

Заразі чітко ідентифікується ключовий слоган влади: поглинання інакомислення.

Правильно написав Ю.Бутусов про те, що людина має стати визначальною одиницею будь-яких соціальних процесів.

Формування людиномірних систем, примноження людського капіталу — це одне з основних завдань держави.
Як би Кириленко не бризкав слинами, а хоча б прочитав одну з книжок Дугіна, то знав би напевно, що той самий Дугін писав не про Україну, і не про Францію ( в роботі «Французький логос») і не про Німеччину («Німецький логос»)… Дугін завжди пише лише про Росію: її велич і могутність, її геостратегічну роль в світових процесах, її відносини з іншими країнами.

Так само і Бжезинський, Кісінджер, і Марін Лє Пен та інші — вони пишуть про шляхи величі та сили Власної Батьківщини.

Хто з українських політиків, дослідників сьогодні пише про роль України в світі? Хто розглядає Україну як сильного та впливового суб’єкта геополітики, хто своїми діями чинить величні справи, закладаючи стратегічні перспективи трансформації України в глобальну державу?

А що зробив Кириленко та інші посадовці, щоб творити таких собі українських філософів, стратегів? Чи лишень гожі заборонами гратися?

Як завжди пасемо задніх: замість творення кращого, розумного власного — забороняємо чуже.

Не той зараз час.

Заборонювальні норми — ортодоксальний та рудиментарний елемент регулювання відносин. Поки такі недалекі очільники регулюватимуть інформаційну політику, ми і надалі будемо копирсатися у власному перегної, не маючи змоги ознайомитися із різними позиціями і думками, а головне — не маючи змоги до самостійного процесу мислення, продукування власного смислу буття — та й взагалі до власної ідентичності у буремному світі перманентних трансформацій.

 

Про автора

Close