yes_2675_novyj-razmer

http://censor.net.ua/blogs/3821/strategchn_komunkats_ta_h_visvtlennya_v_poslann_prezidenta_ukrani

Цікавою подією стало щорічне послання Президента України.

У ньому багато чого цікавого, тому зверну увагу на той компонент, яким я зараз займаюсь, ДОСЛІДЖУЮ І ЖИВУ НИМ — стратегічні комунікації.

 

Селективному аналізу було піддано пункт 9.3, який стосується Стратегічних комунікацій.

 

По-перше, я відмічаю той факт, що на даному етапі вже не виникає сумнівів у тому, що стратегічні комунікації стають усвідомленою частиною нашої очевидності. Більше того, поняття стратегічних комунікацій вже дедалі частіше починає з’являтися в нормативних та аналітичних документах різного рівня в Україні. Таким чином, Україна, нарешті, дозріла до артикуляції цієї теми.

По-друге, в Україні вже відбулася легітимація поняття «стратегічні комунікації» у Воєнній доктрині України, затвердженою Указом Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015, під якими  розуміють скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави – 1) публічної дипломатії; 2) зв’язків із громадськістю, 3) військових зв’язків, 4) інформаційних та психологічних операцій, 5) заходів, спрямованих на просування цілей держави.

Тому звернення Президентом уваги на дану систему є вкрай важливою і знаковою подією.

Через що і я вирішив проаналізувати викладені положення, що містяться в аналітичній доповіді НІСД до річного послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2016 році».

У доповіді відзначається на такий новий виклик, як комунікативна перевага терористів. Визначено, що «адекватним інструментарієм протидії даному виклику стали стратегічні комунікації».

Основними засадами будови стратегічних комунікацій (СК) як виду комунікативної діяльності, стали:

  • проактивність
  • довгостроковість
  • системність
  • систематичність.

Зважаючи на важливість окремих блоків, я виділю їх в окремі статті та окремий розгляд:

  • наративний аналіз стратегічних комунікацій
  • головні завдання національної систми стратегічних комунікацій
  • напрями удосконалення системи стратегічних комунікацій

На жаль подальша інтерпретація стратегічних комунікацій в збитковому лоні виключно комунікативного дискурсу, нівелює навіть сам факт аналізу системних явищ. Адже в тексті доповіді визначено:

 

У мене виникла низка запитань:

  • якщо декларується про необхідність розвитку громадянського суспільства, то чому по тексту йдеться лише про «спроможність органів державної влади»;
  • показове і демонстративне виключення інститутів громадянського суспільства є концептуально невірним, помилковим, веде до безвихідді у будові демократичного соціально орієнтованого суспільства, виключає громадянське суспільства з елементів національної системи стратегічних комунікацій;
  • зазначення в тексті спочатку на проактивний підхід, а потім використання у дисонансі терміносполуки «формування спроможності» свідчить про відсутність архітектури та сформованих загальних меседжів, які мала б нести ця доповідь. Адже термін «спроможність» означає здатність до здійснення СК. Таким чином навіть стратегічно не визначається концептуальна мета — формування ефективної системи стратегічних комунікацій.

Викликає заперечення також і твердження

По-перше, некоректно порівнювати Воєнну доктрину України з тим, «з чим послуговуються в НАТО». Якщо йдеться про порівняння, то потрібно порівнювати рядоположні величини: в Україні даний термін визначено в нормативному акті, а з яким нормативним актом здійснюється порівняння укладачами тексту?

По-друге, де чітка вказівка на той нормативний акт, в якому чітко визначено поняття стратегічних комунікацій? Її немає, а немає тому, що в НАТО існує чимало визначень страткому, але головне те, що визначальне поняття, яким вони послуговуються як раз не є ідентичним тому, що наведено в тексті Воєнної доктрини України.

По-третє, чи є у НАТО якісь стандарти, а якщо і є, то як вони співвідносяться із національними інтересами країн-членів НАТО і відповідно яким чином те чи інші визначення поняття стратегічних комунікацій може бути операціоналізовано в конкретній соціальній системі.

По-четверте, маніпуляція і підміна понять у даній тезі також простежується і у тому, що з одного боку йдеться про «інституціоналізацію стратегічних комунікацій» на рівні органів державної влади України, але порівняння відбувається з тлумаченням страткому в НАТО — військово-політичним блоком. Це все рівно що порівнювати значення слова: «Мотор» у кінематографі і в автомобілебудуванні.

Тому постійне маніпулювання інформацією, підміна понять, порушення причинно-наслідкових зв’язків створюють враження про маніпулятивний характер даного документу, поєднаний із навмисним нав’язуванням Україні застарілої, і такої що не відповідає як національним інтересам, так і сучасним тенденціям формування неополярного світу моделі системи стратегічних комунікацій.

 

Цілком незрозумілою є наступна фраза:

За текстом чітко можна зрозуміти, що зараз абсолютно не йдеться про вступ до НАТО, оскільки в тексті прямо зазначено на «майбутні прагнення», тобто лише в майбутньому за певних умов може бути сформовано / а може і ні / лише прагнення до членства, тобто не зазначено на те, що будуть створені умови, впроваджені стандарти, забезпечені якісні та кількісні зміни, що в сукупності дозволять забезпечувати як національну безпеку, так і стати надійним гарантом безпеки для інших країн, тобто бути потрібною для НАТО, створити умови, щоб саме НАТО будо зацікавлене бачити Україну своїх членом…Але цього не має. Є зазначення на те, що колись там в невідомому майбутньому за невідомих причин може виникнути прагнення, реалізується воно чи ні також невідомо, а якщо реалізується то невідомо через який час і за яких умов…

Ось так у нас пишуть аналітичні доповіді.

Наступним запитанням виступає зазначення на таке:

Де взагалі було сказано про створення спільних смислів? Навіть автори, як я розумію і їм це притаманно, неправильно ототожнили формування смислів із наративами?  Але в жодному сенсі ані у визначенні, що міститься у Воєнній доктрині України, не йдеться ні про які формування спільних смислів.

 

  1. У текст аналітичної доповіді навмисно вводиться помилкове суб’єктивне тлумачення парадигмально визначеного терміну «наратив».
  2. Текст доповіді має обговорюватись у широких колах громадськості, аналітичних спільнотах, а також мати висновок Національної академії правових наук України на відповідність уживаних категорій контексту доповіді.
  3. В доповіді презюмується наперед хибна та застаріла неефктивна структура системи стратегічних комунікацій.
  4. Аналізований фрагмент текст переповнений перекручуваннями, термінологічною некоректністю, плутаниною

Одна річ — доповідь Центру Разумкова, інша річ — аналітична доповідь державної установи, в якій резюмується та обробляється і відповідно має бути подана спеціальна аналітична інформація.

Дана доповідь за своїм стилем, методологічним інструментарієм та взагалі хвацьким підходом є далекою від того, щоб так галасно називатися «аналітична», оскільки неохайність у використанні термінології, кульгавість логіки будови тексту і лінгвістичних конструкцій не створюють цілісного враження про те, що даний документ є завершеною концептуально узгодженою працею

 

Суперечлива термінологія:

  • Комунікативна діяльність, дана діяльність не дорівню функціонування системи стратегічних комунікацій
  • Комунікативна перевага
  • арсенал стратегічних комунікацій,
  • спроможність у сфері стратегічних комунікацій
  • наратив як чітко визначена ідея,
  • інформаційні виклики
  • інформаційна окупація
  • проактивна та реактивна комунікативна компанія
  • західна демократія — євроатлантична цивілізація;
  • сектор безпеки і оборони — поняття безпеки включає в себе оборону, з цього приводу вже проведено чимало наукових досліджень, адже воєнна сфера чітко визначена складовою національної безпеки (див. Закон України «Про основи національної безпеки України»). Тому поняття сектор безпеки і оборони, яке наведено в Воєнній доктрині України, потрібно привести у відповідність із тими поняття, які містяться в законах України.

За допомогою феноменологічного аналізу, було здійснено реконструкцію змістовного навантаження даного інформаційного продукту, виходячи із інтенцій укладачів і замовників даного тексту на спільне створення смислового горизонту спільного з адресантами життєвого світу. Таким чином, встановлено маніпулятивний характер даного послання.

Концептуальний аналіз уможливив розглядати ключові поняття та категорії в якості обмеженої і не характерної для українства кількості номінацій, які не є історично такими, що склалися і не закріпилися в суспільстві в якості симслових універсалій.

Симулякризація ключових номінацій виступає характерологічною особливістю тексту, внаслідок чого сам текст доповіді характеризується смисловими казусами, які водночас є наперед завуальованими, створюючи віртуальний світ хибної моделі страткому, спотворюючи справжній зміст страткому.

Застосування націобезпекзнавчого підходу уможливило стверджувати про небезпекогенний потенціал як самого тексту, так і наративів, застосовуваних у ньому, що в цілому формує враження про законспірований маніпулятивний характер щодо ментальної і сцієнтальної дезорганізації української соціальної системи, в тому числі когнітивного та комунікативного простору.

Метод геополітичної кон’юнктури уможливив стверджувати про тиражування не українських меседжів і смислів в тексті, які відповідають політичній лінії правлячої нині партії, більше вдіображать вестерністську ідеологію, на противагу центристській ідеології, яка має виступати для України дороговказом її успішного розвою.

Про автора

Close