20

 

 

 

 

Трансформація геополітичної конфігурації світу, кластерізація інформаційного суспільства з подальшою кристалізацією суспільства знань  зумовлюють суттєве ускладнення структури суспільних відносин, появи нових їх видів [1]. Відтак, актуалізується потреба в удосконаленні державного управління, приведенні його у відповідність до потреб ефективного розвитку Української держави. Нові соціальні відносини зумовили необхідність у пошуку нового інструментарію, за допомогою якого уможливлюється організація узгодженої взаємодії суб’єктів державного управління та інститутів громадянського суспільства щодо цілепокладання, прогнозування, планування та програмування соціально-економічного розвитку держави. Таким адекватним комплексним інструментарієм державного управління в умовах актуалізації нових викликів інформаційно-комунікаційному простору виступає система стратегічних комунікацій [2].

Зазначу, що у низці вітчизняних міністерств вже створено відповідні структурні підрозділи, працюють радники зі стратегічних комунікацій, експерти, аналітики та фахівці з цього напрямку. Також є радник зі стратегічних комунікацій і у Президента України.

У Щорічному посланні Президента України до Верховної Ради, озвученому у вересні 2016 року, окремо наголошено на ключовій ролі стратегічних комунікацій в реалізації реформи комунікативної діяльності держави, формуванні міжнародного іміджу та забезпеченні кібернетичної безпеки.

Більше того, дане поняття вже легітимоване. Так, у ч. 16 ст. 4 розділу 1 Воєнної доктрини України, «стратегічні комунікації» визначаються як скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави ― публічної дипломатії, звʼязків із громадськістю, військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави [3].

Відзначу, що вітчизняна наука постійно на декілька кроків відстає від існуючих реалій. Нині на доктринальному рівні дослідження стратегічної комунікації відсутні, а ті поодинокі публікації, що з’являються, здебільшого виступають перекладом англомовних матеріалів STRATCOM, а також стандартів НАТО у цій галузі безвідносно до національних інтересів України, а також засад національної ідентичності.

Натомість відмічу, що стратегічні комунікації в суспільстві знань перетворюються в системоутворюючу складову сучасної цивілізації та виступають умовою її глобальних при чому варіативних трансформацій. Водночас, адаптація технологій стратегічних комунікацій відповідно до соціокомунікативних структур та спроможностей суспільства й держави є необхідною складовою їх успішного функціонування, виступає вагомим чинником розвитку суспільства [4].

Зрозуміло, що дане поняття у Воєнній доктрині України було сформульовано відповідно до потреб воєнної організації держави, тому в нашому контексті — контексті державного управління — його інтерпретація є дещо ширшою.

1) інтеракціоністський блок: публічна дипломатія; залучення ключового лідера; зв’язки зі ЗМІ, з органами державної влади, з громадськістю, внутрішня комунікація;

2) інформаційно-психологічний блок: інформаційні, психологічні, спеціальні операції;

3) технічний блок: кібернетична безпека, протиборство в електромагнітному просторі;

4) військовий блок: блок військового та цивільно-військового співробітництва; документування подій, безпека операцій, заходи активного впливу.

Для мене є незрозумілою позиція вищого керівництва держави щодо: 1) скасування Доктрини інформаційної безпеки України; 2) неприйняття у затверджені Урядом терміни (30 липня 2015 р.) Міністерством інформаційної політики Концепції інформаційної безпеки у той час, коли проти України задіяний весь арсенал стратегічних комунікацій щодо унеможливлення нею реалізації національних інтересів, зокрема здійснюються широкомасштабні інформаційно-психологічні операції системного характеру, ведеться чорна пропаганда, застосовуються різноманітні залякування, показ дій військ, проводяться спеціальні операції щодо ліквідації певних ключових лідерів, залучаються ключові лідери для дестабілізації і формування зневіри до влади України тощо.

Причому стратегічні комунікації доцільно розглядати в двох аспектах:

1) як напрям державної політики;

2) як напрям підготовки відповідних фахівців (страткомівців).

Вимушений визнати, що Україна не виробила системної стратегії державної комунікаційної політики.

Однак певні зрушення намітилися в напрямі підготовки відповідних фахівців в рамках кафедри управління проектами ОРІДУ НАДУ. Переконаний, що розвиток страткому  виступає важливою підоймою успішного функціонування Української держави.

Список використаної літератури:

  1. Ліпкан В. А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні: [моногр.] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
  2. Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416с.
  3. Указ Президента України № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України». Електронний ресурс : http://www.president.gov.ua/documents/5552015-19443.
  4. Комунікація як чинник розвитку суспільства : Автореф. дис… канд. філософ. наук: 09.00.03 / Л. І. Саввіна; Одес. нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. ― О., 2004. ― 14 c.

 

Про автора

Close