Місяць тому українці дізналися про нові пропозиції уряду щодо пенсійної реформи. Минулого тижня вже був прийнятий перший закон щодо підвищення пенсій, який має дати старт пенсійній реформі.

Поки експерти сперечаються щодо чергового пакету змін і відкладають його розгляд у Верховній Раді до осені, пропоную звернути увагу на проблеми пенсійної системи України. У першу чергу тим, хто утримує пенсіонерів, тим, кому зараз 30-40.

Чому перейматися проблемами пенсійної системи варто саме нам і саме сьогодні? У нас, на відміну від наших батьків, поки ще є час здійснити певні кроки для власного майбутнього у похилому віці. Більш того, за наявної ситуації в пенсійній системі ніхто крім нас не зможе і, судячи з останніх змін, не планує цього робити. Українська пенсійна система поки що залишається солідарною. Усі прийняті трансформації-2017 стосуються саме солідарної системи.

Про солідарний принцип – це утримання нинішніх пенсіонерів за рахунок економічно активного населення. Тобто наразі працюючий громадянин України не «заробляє собі пенсію», як у нас прийнято казати. Єдиний соціальний внесок до Пенсійного фонду України, який сплачує за нього або роботодавець, або він сам, будучи фізичною особою-підприємцем, витрачається вже сьогодні. За солідарної системи ми, по суті, не фінансуємо свою майбутню пенсію, а лише здобуваємо право на її отримання у похилому віці від наступних поколінь.

Яким буде розмір нашої пенсії, залежить від того, наскільки заможною буде наша держава у майбутньому. Скільки у нас буде економічно активного населення? Які доходи матимуть працівники? Які соціальні внески з цих доходів вони сплачуватимуть на наше утримання? Відповіді на ці питання є ключовими для прогнозування ситуації.

Наразі «пенсійні прогнози» є невтішними не лише для України, але й для розвинених країн. Тенденції щодо збільшення тривалості життя та зменшення народжуваності зумовлюють зростання дефіциту пенсійних систем, збудованих на суто солідарних принципах. Існують ще й специфічні ризики в українській економіці. Від тривалого конфлікту на сході до низької продуктивності праці та виплати «чорних» і «сірих» заробітних плат – чинників, що погіршують можливості з утримання пенсіонерів, насправді багато.

На жаль, панацеї не існує. Хоча в більшості сучасних держав пенсійна система є змішаною і, окрім солідарного рівня, включає накопичувальну компоненту. Держава не лише зобов’язує працюючих дбати про пенсіонерів, але й надає їм самим можливість подбати про себе, накопичивши кошти на старість.

Законодавством України така можливість передбачена ще з 2004 року. Але, судячи з останніх пропозицій уряду, ми не можемо сподіватися на її повноцінне запровадження за поточних макроекономічних умов.

Що робити нам з вами, тим, хто наразі працює і заробляє? Діяти, не очікуючи змін на рівні держави. Здійснити три простих кроки:

1. Почати накопичувати. Зрозуміти, що старіють і втрачають спроможність працювати абсолютно всі – тож чому нас це має оминути. Подивіться, як живуть українські пенсіонери, і відкладіть свою першу умовну гривню. Чим раніше буде усвідомлена ця необхідність, тим більше часу є для формування свого «пенсійного фонду».

Виходячи з власної 15-річної практики у секторі страхування життя, раджу заощаджувати від 10% щомісячного доходу. Якщо почати робити це до 30 років, то відсоток можна зменшити. А от якщо до майбутньої пенсії менше 20 років, або у людини немає інших матеріальних надбань, але є проблеми зі здоров’ям – навпаки, варто поквапитися та намагатися заощадити більше, інколи нехтуючи й поточними потребами.

2. Обрати інструменти накопичення. Українці зазвичай інвестують кошти в традиційні і «зрозумілі» придбання: квартира, будинок, земельна ділянка тощо. Це звична практика, але такі активи не завжди є ліквідними та прибутковими. Щодо прибутковості – маємо негативний приклад Києва, коли після кризи 2008 року ціни на нерухомість почали знижуватися. Щодо ліквідності – маємо трагічний приклад нерухомості, залишеної нашими громадянами на Донеччині та Луганщині. Більше того, нерухомість зазвичай вимагає додаткових ресурсів на своє утримання. Тому цей актив, як мінімум, варто доповнити фінансовими рішеннями.

Депозит у банку, гроші «під матрасом», чи страхування життя – варіанти існують, і навіть за суттєвих змін у фінансовому секторі, що відбулися у 2014-2017-му, можна обрати оптимальне рішення. Звичайно, як людина, що працює у страхуванні, я не можу не зауважити, що у процесі накопичення трапляються форс-мажори: хвороба, втрата працездатності чи звичного рівня доходів. І тут лише страхування життя дозволяє фінансово захиститися від таких складнощів, жоден інший інструмент цього не передбачає.

3. Обрати партнера. Це найскладніший вибір, бо він базується на довірі – а її в поточних умовах дуже бракує. Банк, страхова компанія, забудовник – ризик вибору присутній всюди. Тут, з одного боку, обирати важко, але з іншого – за останні роки на ринках фінансових послуг можна спостерігати жорстку конкуренцію, коли працювати залишаються переважно сильні та надійні компанії, що концентрують значну частку ринку. Зазвичай на користь партнера свідчать багаторічний досвід роботи, знане ім’я, успішні кейси співпраці з клієнтами, відкритість і, головне – відсутність обіцянок «над-прибутків» чи «супер-економії». Це прості, але дуже важливі характеристики.

Насправді, серед рекомендованих кроків саме третій етап можна вважати «last, but not least» [останнє, але не менш важливе]. Аналіз потенційних партнерів у фінансовому секторі, пошук альтернатив і порівняння різних варіантів може стати поштовхом до того, аби підвищити власну фінансову грамотність і почати дбати про свій добробут сьогодні.

Цей етап може бути не лише першим серйозним поштовхом щодо вирішення питань власного пенсійного забезпечення, але й одним з перших кроків до формування активної спільноти громадян, яким не байдуже їхнє майбутнє та майбутнє України. Сподіваюся, разом ми сформуємо таку спільноту і зможемо забезпечити пенсією не лише своїх батьків, але й власну гідну старість.

Про автора

Close