img_0187

Послання Президента України — визначальний документ стратегічного рівня. Він виступає дороговказом розвою держави, усіх соціальних інститутів.

Останнім часом в Україні актуалізувалась нова тема — стратегічні комунікації (стратком),

https://www.facebook.com/groups/208630872818182/

https://www.facebook.com/%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%BC-Stratcom-976259095774874/?fref=ts

https://www.facebook.com/groups/208630872818182/search/?query=%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA

 

Вони мають стати ефективною системою управління соціальною системою в умовах постійних трансформацій та нівелювання ролі держави.

Ключовим для їх розуміння виступають окреслені завдання національної системи стратегічних комунікацій. Ці Завдання визначені в пункті 9.3. аналізованого документа.

Я здійснив коротенький їх аналіз з метою визначення світоглядних проблем, а також наголошення на тому, що узурпація розроблення даної теми вузьким колом осіб, здебільшого грантоїдів, може призвести до того, що врешті-решт буде сформовано наперед смислозбитковий проект, сформовано ортодоксальну та недієву систему страткому

Отже, головними завданнями національної системи стратегічних комунікацій відповідно до даного документа є:

1) розширення можливостей сектору безпеки і оборони у сфері стратегічних комунікацій на стратегічному та операційному рівнях, а також розвиток культури стратегічних комунікацій державних органів влади України;

2) налагодження міжвідомчої взаємодії у сфері стратегічних комунікацій у спосіб запровадження сучасних і дієвих комунікативних механізмів та процесів;

3) створення можливостей для навчання стратегічних комунікацій представників сектору безпеки і оборони та української влади загалом на базі багатосторонніх і двосторонніх форматів.

 

При здійсненні аналізу першого завдання впадає в очі, поява нового терміну «можливості сектору безпеки». Абсолютна лінгвістична безграмотність будови даної словосполуки напевно має виступати окремим предметом дослідження, адже бездумне калькування з англійської «security sector» не відповідає ані правилам української мови, ані справжньому змісту того, що має правильну, наукову обґрунтовану назву: «система забезпечення національної безпеки — охоплена єдиним керівництвом сукупність органів державної влади, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, в тому числі і спеціального призначення, недержавних суб’єктів, діяльність яких за функціональним призначенням відповідно до Конституції та законів України спрямована на створення умов для реалізації національних інтересів у всіх сферах життєдіяльності суспільства». Тому легітимоване поняття «сектор безпеки і оборони» у Воєнній доктрині України є невірним і не відповідає правилам української мови.

Також, по тексту укладачі даної аналітичної доповіді, що лягла в основу Послання Президента «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2016 році», постійно плутають терміни «спроможності» і «можливості», що формує чітке уявлення про недосконалість володіння термінологією. Причому, така тенденція щодо брутальності у вживанні термінології працівниками НІСД, що укладали дану аналітичну доповідь, яскраво свідчить про не володіння ними фаховим понятійно-категорійним апаратом, ключовою термінологію, що в цілому виступає визначальною ознакою хвороби доповідей даного державного закладу і зберігається протягом 25 років.

А за умови відсутності альтернативних серйозних аналітичних центрів, в яких із позицій аналітики, наукової методології здійснювалося б стратегічне прогнозування розвитку України та формувалися б прогнозні індикативні показники даних процесів — говорити про формування справжньої епістемологічної спільноти та системного бачення успішного розвитку України не доводиться. Чималу роль в цьому відіграє відсутність розумних підходів до розроблення законодавства, яке б мало регулювати суспільні відносини у сфері інформаційно-аналітичної діяльності.

Розум та мудрість держави полягають не у створенні тоталітарної методології, зокрема і у сфері аналітичної діяльності, а передусім у тому, щоб стати організатором еліт, в тому числі і наукових, консолідувати їх навколо побудови сильної та ефективної держави.

Сумно, але з року в рік ситуація не змінюється, напевно через те, що особи, які причетні до підготовки даної аналітичної доповіді вже втомилися роками переписувати і викладати одні й ті самі безпекові ідеї відповідно до інтересів пануючого класу, але без урахування національних інтересів та сучасного наукового доробку з безпекової тематики, сучасних трендів розвитку динамічних адаптивних систем.

Далі виникає наступне непорозуміння:

хто вирішив, що стратегічні комунікації працюють / їх сфера дії розповсюджується лише на стратегічний і операційний рівень? Таке трактування стратегічних комунікацій є прямим свідченням нерозуміння базової термінології системного аналізу і теорії систем, тектології та кібернетики. Адже система впливає на всі рівні: стратегічний, тактичний і оперативний.

Так само, авторами помилково застосовується термін «операційний», оскільки операційний стосується виконання окремих операцій, дій, що не є відповідним контексту ієрархії рівнів впливу та поширення дії страткому. Так, такий неправильний поділ, а можливо і некоректний переклад документів ЄС, насправді є, але бездумне калькування перекладу відповідних документів ЄС стосовно страткому є невірним.

Звичайно постає питання і про доцільність згадування і окреме виділення в даному контексті терміну «культура стратегічних комунікацій». Важко переоцінити значення культури саме як інтерпретаційної моделі світу людини, соціалізованої в певних умовах, але відповідність і узгодження термінології, її вчасність і адекватність описуваному явищу створюють більше питань, аніж відповідей. Адже, говорячи про культуру, доцільно згадувати і про свідомість і про виховання і про інші ціннісні історичні феномени, локальні цивілізації, які виникають на ґрунті територіальної, етнічної, мовної, політичної, економічної, смислової та психологічної спільності. Тому, в даному контексті вважаю зазначення на такий напрям як «розвиток культури стратегічних комунікацій» — штучним.

Аналіз другого завдання — налагодження міжвідомчої взаємодії — є прямим свідченням відсутності в укладачів даного тексту базових знань із теорії управління. Адже взаємодія не може виступати завданням, а є функцією управління соціальною системою.

Так само не досить коректним в аналітичному документі є визначати способи реалізації взаємодії, тим більше, що їх визначено по тексту аж один:  запровадження сучасних і дієвих комунікативних механізмів та процесів.

Знову ж таки постає питання: а що укладачі розуміють під терміном «комунікативні механізми». Чи включається до змісту даного терміну : комунікативні технології, комунікативний простір, комунікативний дискурс, формування комунікативної компетенції тощо?

Щодо третього завдання, то воно знову ж таки сформовано у пасивній формі: «створення можливостей для навчання …».

Переконаний, що питання має ставитись не про саме навчання, а про здатність після такого навчання сформувати та ефективно управляти відповідно до національних інтересів системою стратегічних комунікацій в Україні. Адже за умови догматичного трактування даного завдання, це чисте лобіювання навчання обраних за кордоном стратегічним комунікаціям.

Також, маю за честь повідомити, що в Одеському регіональному інституті державного управління НАДУ при Президентові України, завдячуючи креативному керівництву і його стратегічному і прогностичному баченні розвитку сфери державного управління

ВПЕРШЕ В УКРАЇНІ відкрито набір на магістерську програму за спеціалізацією «Стратегічні комунікації».

http://www.oridu.odessa.ua/index.pl?fil=0/index

Зокрема, важливими, з-поміж багатьох інших, визначених у відповідній методичній документації Інституту, компетенціями після навчання в ОРІДУ на даній спеціалізації мають стати уміння:

1) визначати та враховувати в практичній діяльності основні тренди трансформації інформаційної конфігурації світу, формування інформаційного центру та інформаційних периферій тощо та оцінювати багатоальтернативний вплив на стратегічні комунікації України із розробленням адекватних сценаріїв адаптивного управління;

2) готувати рекомендації, пропозиції до проектів зовнішньо- та внутрішньополітичних стратегій України в найбільш важливих сферах життєдіяльності, спрямованих на адекватну таргетовану відповідь реальним і потенційним загрозам у них відповдіно до національних інтересів, з урахуванням норм міжнародного права, її участі в міжнародних структурах безпеки в інтересах України, у тому числі в частині реакції на загрози, джерелами яких є кризові ситуації, міждержавні і транснаціональні конфлікти, гібридні війни.

Таким чином, в тексті Послання має бути зроблений акцент не на декларації, як це зазвичай робиться, а не конкретне визначення тих компетенцій (принаймні базових), які мають визначати ефективність навчання.

Додатково акцентую, укладачі знову ж таки, послуговуючись радянською державоцентристською парадигмою, визначають лише державних безпекових суб’єктів, а також окремо виділяють «українську владу».

Мене дивує: що це за термін «українська влада», де його легальне визначення?

Це — народ, як єдине джерело влади?

Це представники інституціональної структури — як найняті народом для виконання сервісних функцій особи тощо. ХТО ЦЕ?

Знову ж таки натикаємося на:

— аматорський рівень підготовки документів стратегічного рівня,

— невміння правильно розставити акценти,

— а також некоректне, а поінколи і хибне застосування термінології,

що на загал значно знижує аналітичний потенціал даної доповіді, перетворюючи її на черговий політичний виступ, декларацію, режисовані ззовні безвідносно до національних інтересів, проголошення намірів без визначення шляхів та напрямів їх досягнення.

Фактично сфера стратегічних комунікацій узурпуються невідомим «сектором безпеки», причому невідомо: це фан сектор на футбольному стадіоні, чи то сектор якоїсь споруди?

Більше того, сам процес навчання також узурпуються цим сектором і лише «українською владою» — представники громадянського суспільства, впливові та фахові аналітичні центри, експерти, фахівці, науковці, студенти — всі лишаються осторонь розвитку системи страткому.

За такого випадку у мене виникає додаткове запитання: А для кого це все робиться?

Бо виходить, що держава, сама створює щось нове, нікого туди не пускає, сама для себе все розвиває, сама своїх навчає, але все робиться коштом простих громадян, яким потім будуть розповідати чергові байки про «піклування про них», про якісь міфічні інтереси.

Це питання серйозне.

Завдання в даній доповіді визначені абсурдні, вони не розкривають зміст стратегічних комунікацій, їх призначення  та роль для процвітаючої України.

Вакханалія і повне ігнорування законодавчо визначеної та усталеної правничої термінології знаходить своє відображення і в подальших розлогих думках укладачів даного документа. Зокрема, укладачі використовують термін «державними органами влади України».

Адже усталеним в праві є термін : «органи державної влади». Колись на телебаченні, я теж чув від одного ведучого такий собі новотвір «система освіти у вищій сфері»…

Непрофесійність та аматорство у використанні юридичної термінології є атрибутивною ознакою більшості аналітичних продуктів НІСД, через що відчутний суттєвий недолік саме юридичних знань в укладачів, відбувається постійне калькування англомовних номінацій із подальшим витісненням україномовних відповідних термінів та понять.

Резюме:

наведені напрями діяльності не співвідносяться із завданнями щодо національної системи стратегічних комунікацій.

 

Про автора

Close